У Волинській обласній  бібліотеці для юнацтва мешкає кицька із мудрим прізвиськом Софія!
     Софа прибилася до нас напередодні професій­ного свята. Поважно пройшлася кімна­тами, як якийсь перевіряль­ник, і хвацько шмигнула по­між книжкові полиці. Тоді ж (до речі, День бібліотекаря збігається із церковним свя­том Віри, Надії, Любові і ма­тері їх Софії) і нагородили її цим рідкісним для котів прізвиськом - іменем.
     Софія в бібліотеці ...від­почиває (а може, це люди так думають, а насправді вона книжки читає?
     Нам і раніше доводило­ся бачити цю кицю, однак невідомо було, чи є у неї гос­подар. Як згодом з'ясува­ли, вона була постійною та улюбленою відвідувачкою „Кав'ярні" і там її кликали (і тепер кличуть) Нюрою. А го­сподиня, до якої киця поспі­шає на ночівлю, зве її Чоллі. Нині бібліотекарі не уяв­ляють себе  без Софії. Кицька першою при­ходить „на роботу". Чекає біля дверей прибиральни­цю, а згодом зустрічає інших працівників. Знає й те, що смачненьким порадують - добрим кормом та натура­льними продуктами.
    Вона у нас вельми пе­ребірлива - магазинної ко­вбаси їсти не хоче! От якби курочку, рибку щодня прино­сили...
    Кицька й відвідувачів у себе залюбила. Бо хіба не кортить торкнутися лагідно­го створіння, яке поважно стоїть поряд із тобою в черзі за книжкою?
    Сонечка наша  дуже спокійна й завжди поводиться по-інтелігентськи. Навіть якщо гладить її уже ...п'ятдесятий читач, своє невдоволення виявляє аж ніяк не агресивно - про­сто відбивається лапою.
    Соня-бібліофіл стала своєрідною візиткою бібліо­теки. Працівники книгозбір­ні жартують, що скоро дове­деться екскурсії влаштовува­ти, бо часто люди приходять, аби лишень подивитися на незвичайну кицьку.
    У бібліотечній роздягаль­ні Сонька уже двічі народжу­вала кошенят. Питання, куди їх подіти, не виникало: ко­шенята у такої розумахи - ін­телектуали!!!